Нехай не ображаються на мене розумні і дотепні, але час коли людина була потрібна державі минув. Ми вже давно переступили поріг американського типу життя. Тип життя , де для посада клерка потрібна вища освіта. Престиж це все. Робота менеджера ( спеціаліст з продажу косметики) викликає більшу цікавість і повагу ніж робота вихователя в дитячому садку. І в цей час треба зуміти вірно розставити цілі. В школі нас (нове покоління) привчали до ініціативи, а наших батьків на порівняння постійності. Ми, люди віком 18-22 роки, намагаємось дотягтись до високих цілей, проявити себе. Всі ці бажання зрозумілі. А далі що?
Я відповім. Далі довгий пошук роботи. Ти розумний, кмітливий, талановитий. Всі п’ять років навчання викладався на всі 100%. Твій рівень вище ніж посередність, тому й вимагаєш від себе завжди більшого. А далі? А далі в одну мить все починаєш розуміти!
Спочатку на п’ятому курсі відчуваєш зміну відношення викладачів. Приділяють студентам увагу через нехочу. І студенти відчувають себе непотрібними. А далі гірше. Сидиш пишеш диплом. Весь свій час ним займаєшся. А інший час намагаєшся працювати, бо хочеться мати завжди десятку в гаманці і в батьків на помаду не просити.. Витрачаєш свій час, пишеш дипломну роботу, а результатів папірець.
Потім пошук роботи. І не знаєш чого ти хочеш. Роботу за спеціальністю - ні. Влітку шукаєш роботу, як не менеджера, то секретаря.......
А потім розумієш – це безглуздя. А нормальна робота лише по знайомству. А платять за неї копійки. А саме найгірше, що маючи той диплом на руках, ти не знаєш що хочеш, що робити. Коли є ціль розумна людина завжди знайде можливість її досягти, а якщо цілі немає – це вже страшно. Це не просто страшно – це біда для людини. Особливо якщо людина здібна, талановита. Вона боїться не реалізувати себе. Боїться перетворитися на «кульому» в якої заздрість і суперечки викликають помада, або чи привіталися з нею. І залишається людина наодинці із своїми думками на поталу депресії. А всі ті багато чисельні пари психології незалежно технічний вух чи гуманітарний. Ми вчимо психологію дитини, інженерну психологію, психологію мас а все це для зарплати викладачів. Міг би принаймні хоч один з них запропонувати студентам закрити очі, уявити потяг, і попросити розповісти якими вони себе побачать в ньому років через десять. Про що я осмілююсь говорити. Звичайно досконале знання визначення уваги для спеціаліста технічного вузу є найголовнішим. А уявити себе через десять – п’ятнадцять років коли вийдеш з перона складно. Уявити ким ти станеш, хто буде поруч тебе.. якщо людина чітко себе уявляє, то вона має ціль. В такої людини все добре. А є й інші. Ті хто в двадцять років навіть не уявляють себе. Багато хто скаже молоді, ще знайдуть себе. Але ні . Якщо ви не знаєте, чого хочете, то вам пряма дорога до психолога. І краще не жартувати, бо можете опинитись в психіатра, але трохи пізніше.
Сказали б мені це раніше!
Можливо, я б інакше до життя ставилась. Так от, пошуки себе, це дуже важливо.
Визначитись в житті важко. Важко зрозуміти, чи правильний вибір професії, чи підходить сама робота.
І щоб це визначити треба час. Так той самий невблаганний невпинний незворотній час!
Час який не пробачає зухвалого з ним поводження.
Повірте моїй пораді, краще на п’ятому курсі вже працювати. А диплом ви все одно отримаєте. Можливо і буде більше на кілька четвірок, але це краще ніж випити потім за літо кілограм валеріанки. Звичайно постраждає стипендія. Півроку проживете!.. А краще роботу шукати вже на четвертому курсі. Так вас може й слухати не будуть, але ви знатимете куди можна звертатися. Ви можливо зміните не одне місце роботи, нічого небезпечного в цьому немає. А досвід ніколи зайвим не буває.
Навчання і диплом важливі, але вони й мають дати вам путівку в життя.
А якщо витратити всі п’ять років на навчання, то будете з зачитаними розумними очима боятися життя.
Не кращий варіант, це соромитися місця роботи. Це ніби зробити крок назад в своєму житті.

Думайте студенти, думайте!